Коментар: КCУ vs Зеленський - як "Новачок" для України

Джерело: Deutsche Welle

Одним розчерком пера нині можна відправити Україну в пекельний конституційний локдаун, в якому кожен подальший крок тих, хто вважає, що вирішує проблему, закручуватиме спіраль кризи ще крутіше, застерігає Олена Перепадя.

Усе почалося набагато раніше, ніж Конституційний суд України (КСУ) ухвалив рішення, яким заблокував систему електронного декларування чиновників і суддів, скасував відповідальність за незаконне збагачення і обмежив роботу Національного агентства з питань запобігання корупції (НАЗК). Усе почалося навіть не тоді, коли ці ж судді вбили статтю, що встановлювала покарання суддів за неправосудні рішення.

Корупційна корпорація

Усе почалось тоді, коли в країні тільки заговорили про боротьбу з корупцією. А ті, хто тоді, в середині 1990-х, мав їй протидіяти, - законодавці, президенти, чиновники, правоохоронці, прокурори і судді, - вирішили, що їхніх зарплат і винагород їм замало, а жити треба красиво. Тоді вони й схвалили непублічний кодекс корпоративної поведінки: назовні - позірне антикорупційне благочестя, а насправді - корпоративна солідарність, яка є притаманна хіба що кримінальним колам.

Відтоді жодних результатів боротьби з корупцією не було - корпорація трималася міцно, тож антикорупційне  законодавство видозмінювалось, удосконалювалось, чепурилось. І ось вже навіть Захід після двох українських революцій натякнув, що хоче результатів. І, зрештою, таки простимулював, попри шалений опір корупціонерів, надсучасні антикорупційні закони - з антикорупційними бюро і прокуратурою, з НАЗК і

Антикорупційним судом. Ще й безвіз з ЄС та фінансову підтримку для розбудови гарного життя українців надав.

Але корпорація не здалася.

Вона трималась весь час, бо чинила своє свавілля тихо, зачинившись у кабінетах і віддаючи накази міліції "надрати задницю журналісту", затягати незручних конкурентів по СБУ і прокуратурах. І якби не аудіозаписи з тих кабінетів, українці й досі б не уявляли, як ця корпорація діє. І якби не публічні електронні декларації, то й не знали б українці ціну життя її членів. Новітня система антикорупційного законодавства таки дала про себе знати і смикнула кількох суддів КСУ. І вони відреагували, публічно показавши свої зуби і щупальці - ухвалили рішення, які зводять дію цього законодавства нанівець.

Але все пішло не так, як вони гадали.

Вихід в люди

Кілька днів українці перманентно спостерігають диво суддівської епіфанії - судді КСУ чи не вперше почали виходити до преси. І кого ж бачать українці? Корифеїв конституціоналізму? Аскетів правосуддя? Духовидців справедливості? Та годі ж  - бачать вони повітового плагіатора Ігоря Сліденка, який примудрився в останнє рішення вставити тези першого міністра фінансів США Александра Гамільтона. Бачать вони й недорікуватого Олександра Тупицького, який, як сам визнає, не навчився правильно заповнювати податкову декларацію, земельного махінатора, який ніби щойно реінкарнувався з героїв Карпенка-Карого. Бачать українці метрів юриспруденції, які спочатку ухвалюють рішення, а потім обіцяють змінити його суть на протилежну шляхом "роз'яснення" до цього ж таки рішення!

Перед десятком журналістів ці судді почали пояснювати, що саме мали на увазі в своєму рішенні. Але при цьому навіть не цитували ухвалений ними ж текст. І Тупицький, і Сліденко обидва вибухають, коли говорять, як офіційний орган НАЗК ставить їм запитання щодо їхніх декларацій. І обидва обурюються, що з ними - суддями КСУ - так поводити себе не можна.

Можна, панове судді. Можна, адже суддівська незалежність - це категорія, яка діє, коли судді здійснюють правосуддя і конституційне судочинство. А коли вони (ймовірно) порушують закон, компетентні органи можуть і повинні це розслідувати, а суд - виносити вердикт. І суддя Конституційного суду у випадку "набрання законної сили обвинувальним вироком щодо нього за вчинення ним злочину" позбавляється посади і повноважень.

На кону - республіка і демократія

Водночас відповідь, яку обрав президент Володимир Зеленський і яку він хоче загорнути в обгортку парламентського рішення, зруйнує в Україні більше, ніж зруйнувала корупційна корпорація. Воно може зруйнувати республіку - ту вистраждану форму правління, яка закріплена в конституції і діяла так, що навіть корпорація не могла її знівелювати.

Немає в Конституції України положення, що президент може ініціювати, а парламент схвалити розпуск органу, призначення членів якого здійснюють три структури.

Президент навіть свою квоту в КСУ не може "зачистити", не кажучи вже про парламентську і суддівську. І в той момент, коли бачиш законопроєкт про "відновлення доброчесності конституційного судочинства", розумієш, що його ініціює людина, яка так і не зрозуміла, що таке верховенство права, держава, її форма і режим правління, тобто республіка і демократія.

Ані нинішні представники Конституційного суду, ані президент з його законодавчою ініціативою про перезавантаження цього органу не мають рацію, так само, як і нема правильних швидких рішень. Перш, ніж робити черговий крок на шляху виходу з конституційної кризи, треба ретельно зважувати кожну деталь. Нині ж складається таке враження, що тонкий аромат елітної корупції, що десятиліттями запаморочливими хвилями розтікався в кабінетах членів корпорації, загуснув до консистенції сумнозвісного "Новачка" - у випадку з Україною інгібітора здорового глузду.

Одним розчерком пера зараз можна відправити країну в пекельний конституційний локдаун, в якому кожен наступний крок тих, хто вважає, що вирішує проблему, закручуватиме спіраль кризи дедалі крутіше.